• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Сторінка для батьків

Батькам про кризи та стабільні періоди розвитку дитини

Розвиток дитини є нерівномірним. На одних етапах зміни у дитячій психіці відбуваються повільно та поступово (стабільні періоди), на інших – бурхливо і швидко (кризові періоди). Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і критичних періодів. Незначні та малопомітні для оточення зміни під час довгих стабільних періодів зумовлюють появу вікових новоутворень внаслідок якісних стрибків у розвитку під час криз.

Кризові періоди розвитку були відкриті емпіричним шляхом, причому несподівано (криза семи, трьох, тринадцяти, першого року і, нарешті криза новонародженості). За влучним висловом Л. Виготського, якби кризи не відкрили емпірично, їх необхідно було б сформулювати теоретично.

Під час кризи дитина за дуже короткий термін змінюється у своїх основних рисах. Це революційний, бурхливий, стрімкий перебіг подій як за темпами, так і за змістом змін, що відбуваються.

Для кризових періодів характерні певні особливості:

  1. Їх межі вкрай невиразні, розмиті. Криза настає непомітно, дуже важко визначити момент її початку й завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише в середині цього етапу.
  2. Апогей кризи для дитини виявляється у зміні поведінки дитини, її "важковиховуваності". Дитина ніби виходить з під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко знижується успішність у школі та працездатність, зростає кількість конфліктів з оточенням. Внутрішнє життя пов’язане з болісними переживаннями.
  3. Розвиток під час кризи має переважно негативний характер. На відміну від стабільних періодів, тут відбувається швидше руйнівна ніж творча робота. Дитина не стільки здобуває, скільки щось втрачає з надбаного нею раніше. Водночас у критичні періоди спостерігаються й конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень, що мають перехідний характер і не зберігаються надалі у тому самому вигляді (наприклад, автономна мова однорічних дітей).

Хоча дошкільний вік дитини починається з трьох років, сучасні батьки віддають дитину до навчального закладу набагато раніше. А спеціалізовані групи-ясла сприяють швидкій адаптації дитини до умов дошкільного закладу. Тому необхідно пам’ятати про вплив всіх кризових періодів на розвиток дитини.

Криза підліткового віку

Підлітковий вік посідає особливе місце у віковій періодизації, тому що в п’яти із одинадцяти класів середньої школи вчителі мають справу з підлітками.



Підлітковий вік, або отроцтво, – це період життя дитини між 10-15 роками. Підліток – це учень 5-9 класів середньої школи. Цей етап – один з найвідповідальніших у розвитку людини і підготовки її до життя. Ще В. О. Сухомлинський вважав, що більшість найгостріших, найважчих проблем, які завжди хвилюють вихователя, пов’язані з вихованням підлітків.

Д. Б. Ельконін характеризує підлітковий період так:

  1. Основною для цього періоду стає суспільно корисна діяльність.
  2. З'являється прагнення до дорослості й самостійності; критичне ставлення до оточуючих; самовизначення; уміння підпорядковувати свої інтереси нормам колективного життя.
  3. Діяльність (навчальна, організаційна, трудова, пізнавальна) спрямована на систему ставлень інших до неї.

Розвиток підлітка – це початок пошуку себе, свого унікального "Я". Це шлях становлення індивідуальності. Як часто батьки помиляються у вихованні своїх дітей, коли говорять дитині: "Не виділяйся, будь такою чи таким, як усі". У психології цей період називають періодом "зашумлення" психіки, за ним настає період упевненості і рівноваги. Ці роки майже завжди хворобливі. Адже в цей час виникають проблеми між батьками і дітьми. Багато хто вважає, що завдання батьків у цей період – стримувати статевий інстинкт дитини. Ця думка помилкова, і нерідко призводить до нових проблем.

Що ж є найсуттєвіше для дитини в цей час? Виявляється, ось такий ланцюжок: Любов – Довіра – Розуміння – Підтримка. Як кажуть гумористи, із кожним поколінням діти стають усе гіршими, а батьки все кращими, отже, гірші діти стають кращими батьками.

Фізичне здоров’я дитини – запорука її успіхів у навчанні. Стан фізичного здоров’я і темпи статевого дозрівання дітей різні. Вони суттєво впливають на особистісний розвиток дитини. Чим раніше починається процес статевого дозрівання, тим швидше він протікає. Якщо дозрівання починається у 12 років – процес дозрівання триває 2 роки; у 13-13,5 років – 3-3,5 роки; у 15 років – 5-6. Ці розбіжності щодо типів дозрівання – причина багатьох непорозумінь і переживань.

За що і проти чого веде боротьбу дитина в перехідному віці? Насамперед за те, щоб перестати бути дитиною; за фізичну і психічну недоторканність; за самоствердження серед однолітків; проти зауважень, обговорень, особливо іронічних, з приводу її фізичної дорослості.



Правила, яких мають дотримуватися батьки підлітка:
  • допомогти дитині знайти компроміс душі і тіла;
  • усі зауваження робити в доброзичливому тоні, без ярликів;
  • ознайомити дитину з призначенням і функціонуванням організму;
  • варто пам’ятати, що поки розвивається тіло дитини, хворіє і чекає допомоги душа.

Підліткову психіку іноді називають періодом "гормональної глупоти". Пошук і становлення свого "Я" – це вивільнення від впливу дорослих і спілкування з однолітками. У родинах, де панує повага, де кожен має право голосу, знає свої права та обов’язки, реакції емансипації проходять м’якше й породжують менше конфліктів.



Що повинні зробити батьки, щоб зберегти любов своїх дітей?
  • У самостійності дитини не слід бачити погрозу.
  • Пам’ятайте, що дитині потрібна не стільки самостійність, скільки право на неї.
  • Хочете, щоб дитина зробила те, що вам потрібно, – зробіть так, щоб вона сама захотіла цього.
  • Не переобтяжуйте дитину опікою і контролем.
Не створюйте "революційну ситуацію", а якщо створили, вирішуйте її мирним шляхом.


Поради щодо встановлення довіри між батьками
і підлітком в кризовий для них період:

  1. Уважно вислухайте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти й прийняти його; не перебивайте, не виявляйте свого страху, ставтеся до нього серйозно, з повагою.
  2. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Спробуйте переконати його, що даний стан тимчасовий і швидко мине. Виявіть співчуття й покажіть, що ви поділяєте й розумієте його почуття.
  3. Поцікавтеся, що зараз найбільше турбує підлітка.
  4. Упевнено спілкуйтеся з підлітком. Саме це допоможе йому повірити в його сили. Головне правило роботи з дітьми – не нашкодити.
  5. У спілкуванні з підлітком використовуйте слова, речення, які сприятимуть контакту: розумію, співчуваю, звичайно, хочу допомогти.
  6. У розмові з підлітком дайте йому зрозуміти, що він потрібен іншим і унікальний, як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, прагне дати позитивну оцінку своїй поведінці, переживає потребу в похвалі.
  7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти й викликати довіру в нього.
  8. Звертайтеся по допомогу, консультацію до спеціаліста, якщо вас щось насторожило в поведінці підлітка.



Форми прояву порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок


  1. Найпоширенішою формою є рухова загальмованість. Виявляється вона в непосидючості, надмірній рухливості, що пов’язано з нездатністю до зосередження. Результат низька успішність.
  2. Своєрідною формою протесту на образи дорослих можуть бути втечі з дому. Це характерно переважно для хлопчиків віком від 7 до 13-16 років. Мотиви: страх перед покаранням, раптова зміна настрою, імпульсивне виникнення незборимого бажання.
  3. А от страхи можуть бути нетривалими – 10-12 хвилин та тривалими – приступи від 1 до 1,5 місяця. Діти стають дратівливими, плаксивими.
  4. Страх перед своєю фізичною неповноцінністю пов’язаний із необґрунтованою впевненістю у наявністю в себе певного фізичного недоліку. Найчастіше виявляється у підлітковому віці у дівчат. Вони знаходять дефекти обличчя, недоліки фігури.
  5. Заїкання проявляється в момент емоційного напруження й викликає страх мови. Діти характеризуються дратівливістю, образливістю, схильні до пригніченого настрою, усамітнення. Їм необхідне відчуття підтримки та любові.
  6. Мотивами розладу апетиту є бажання схуднути, звернути на себе увагу, реакція на розлуку з рідними.
  7. Фантазування є характерним для всіх вікових груп, але, якщо воно затяжне, то призводить до зниження інтелектуальної діяльності.
  8. Паталогічні захоплення характеризуються одержимістю або надмірно інтенсивним характером, незвичністю, супроводжуються затратами часу і сил. Усе інше відходить на задній план.
  9. Тютюнопаління. Одна з найпоширеніших шкідливих звичок. Підлітки інколи не приховують від батьків своєї паталогічної звички і палять у їхній присутності, не зважаючи на заборону. В цьому виявляється бажання звільнитися від опіки й контролю з боку старших. Поступово шкідлива звичка перетворюється на залежність.
  10. Зловживання алкоголем, ранній алкоголізм. Захоплення алкоголем відбувається переважно в святкові дні. Під час першого вживання алкоголю більшість підлітків відчуває огиду або байдужість і тільки близько 24% – задоволення. Подальше вживання алкоголю залежить від ставлення до нього близьких людей, зокрема батьків. У сім’ях в яких батьки не зловживають алкоголем, середній вік прилучення до спиртних напоїв – 12-15 років, у неблагополучних сім’ях – 9-12 років. Тобто алкогольні установки батьки передають своїм дітям. Перші стереотипи поведінки дитина отримує від батьків, копіюючи їх, вважаючи все те, що роблять батьки правильним. Раннє систематичне вживання алкоголю призводить до алкогольної залежності.

Пахаленко Ірина Андріївна,
практичний психолог
Ольшаницької ЗОШ І-ІІІ ступенів,

Максимова Наталія Анатоліївна,
методист центру практичної психології
і соціальної роботи КОІПОПК


"Родинне виховання"

Сім’я – є однією з найдавніших і стійких соціальних спільностей. Історія розвитку сім’ї нерозривно зв’язана з історією розвитку суспільства, народу, країни. Її сьогодення і майбутнє пов’язане з сьогоденням і майбутнім людства.

Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле і самостійне життя, – закладено в нас перш за все в сім’ї, в години сімейного спілкування, сімейного дозвілля. Звичайно, світ людини формують і школа, і вулиця, і театр, і книга... Але саме сім’я є тим первинним середовищем, де проходить становлення особистості, де ми дістаємо перші відомості про багатообразність і складність оточуючого нас світу, про добро і зло, де формуються наші звички і вміння, наші погляди і життєві плани, потреби і здібності. В сім’ї розвивається вся гама наших емоцій і почуттів, через сім’ю ми засвоюємо соціальний досвід, переймаємо традиції. Саме в сім’ї йде непростий процес виховання переконань, вимогливості до себе й інших, милосердя і співчуття до людини.

Спілкування з найближчими людьми духовно звеличує нас, зміцнює віру в себе, впевненість у правильності вибраної життєвої позиції, всиляє життєвий оптимізм, відкриває в людині кращі душевні якості.

Сім’я завжди буде основою життя людини, джерелом її щастя. Батьки щасливі дітьми, діти щасливі батьками – такий природний взаємозв’язок. Душевна близькість дітей і батьків – це і є багатство сім’ї. Для кожної матері, для кожного батька найбільше щастя в житті – побачити своїх дітей людьми, гідними високого звання Людини. Сім’я – могутня творча сила. Вона покликана утверджувати все добре, ніжне в людині, захищати від життєвих незгод.

"Нащо клад, коли в сім’ї лад", – говорять у народі. І справді, наш настрій, ставлення до людей, самостійне життя дорослих дітей багато в чому визначається тією загальною атмосферою, яка панувала в сім’ї. Якщо ми з теплотою згадуємо дитинство, то, звичайно, не тому, що воно було безтурботним з матеріального боку. Щасливе дитинство може бути тільки в тих дітей, які живуть у щасливих сім’ях. Тут діти не помічають свого щастя, як повітря, яким дихають. Вони природно і гармонійно розвиваються, живуть своїм багатобарвним життям, скороминущими бажаннями і мріями, їхні розмови щирі, а сміх веселий і дзвінкий. "Важко передати словами... те щось особливо світле, коли ми згадуємо теплоту рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються у нас якісь задушевні зв’язки з тією сім’єю, з якої ми вийшли. Нам якось важко уявити собі, що ці зв’язки вже розірвані назавжди, і це сімейне почуття час від часу пробуджується в нас..." [2], – писав видатний педагог К. Д. Ушинський.

Часто можна почути: гарна та сім’я, де виростають гарні діти. І це справедливо. Адже врешті-решт долю дітей визначають не наші прекрасні поривання, мрії, слова, а загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість. Нерідко люди говорять: "Дивіться, ніяких спеціальних цілей сім’я не ставила, а діти виросли прекрасні". Гадаємо, нічого випадкового тут немає. Мабуть, батьки жили не заради дітей або заради себе, а жили всі разом цілеспрямованим і радісним життям маленького колективу, де всі люблять одне одного, ніхто нікому не зобов’язаний, а панує атмосфера взаємодопомоги, тепла, справжньої турботи. Це і є по-справжньому добрий педагогічний клімат, і діти, які ростуть у таких сім’ях, не можуть бути егоїстами, неробами.

Сімейне виховання має свою специфіку, свої особливості. Система виховних відносин у сім’ї характеризується природною близькістю між вихователями і вихованцями, любов’ю між батьками і дітьми. Вся атмосфера родинного життя сама по собі доконечно формує у дітей ті чи інші звички, потреби, риси характеру, певне ставлення до своїх обов’язків. Властиві здоровому сімейному колективу почуття взаємної поваги, довіри, взаємного піклування між чоловіком і жінкою, батьками й дітьми, братами і сестрами, створюють найсприятливіші умови для здійснення сім’єю своїх виховних функцій.
Звичайно, сімейне виховання не може замінити собою суспільного виховання, якому належить провідна роль у підготовці молодого покоління до життя і праці, у формуванні повноцінної особистості. Однак і суспільне виховання не може бути успішним без повноцінного сімейного виховання. Ці дві сфери виховного процесу в сучасному суспільстві, взаємно доповнюючись і збагачуючись, становлять єдине ціле.

Роль сім’ї у вихованні дітей – велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. Сім’я в доступних їй межах і формах здійснює завдання розумове, моральне, естетичне і фізичне виховання дітей, дбає про їхній гармонійний розвиток.

Сімейне виховання (моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання). Реалізуючи ці напрями, особливу увагу слід приділити вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Особливо велику роль відіграє сім’я у вихованні почуттів дитини. Повсякденні життєві ситуації, що виникають у сім’ї, багатогранність взаємин між членами сім’ї, щирість почуттів і різноманітні форми їх вияву, зацікавлена реакція на найдрібніші деталі поведінки дитини – все це створює найсприятливіші умови для емоційного і морального розвитку, підготовки дітей до самостійного виконання у майбутньому функцій батька чи матері, які в ніяких інших обставинах, крім сім’ї, створити неможливо.

Це дозволяє зробити висновок про те, що сім’я – не просто важливий, а й необхідний, незамінний, глибоко специфічний фактор соціалізації особистості. Протягом всього життя людини сім’я є найважливішим компонентом мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім’ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи весь життєвий шлях дитини у майбутньому.

Розрізняють такі види авторитету батьків:
Авторитет придушення.
З будь-якого приводу батьки сердяться, підвищують голос, а нерідко хапаються за ремінь. При такому батьківському терорі положення матері в сім’ї зводиться до нуля, діти виростають або затурканими, безвольними, або самодурами, які мстять за своє пригнічене дитинство.

Авторитет чванства – батьки вихваляються своїми заслугами на кожному кроці, високомірні у стосунках з іншими людьми. Як правило, діти починають чванитися перед своїми товаришами: "Я скажу своєму батькові, він тобі дасть" або "А ти знаєш хто мій батько?" і т.п. При такому авторитеті діти виростають хвастливими, не вміють самокритично відноситися до своєї поведінки.

Авторитет педантизму – батьки тримають дітей у покорі, використовують накази, розпорядження. В сім’ї не радяться з дітьми, не рахуються з їхніми думками. Діти з таких сімей не вміють проявляти самостійність, ініціативу, постійно чекають розпорядження дорослих або чинять опір вимогам дорослих.

Авторитет резонерства, при якому батьки буквально заїдають дитяче життя безкінечними повчаннями і напутливими розмовами. З будь-якого приводу батьки починають довгі і нудні розмови, іноді одні і ті ж. Діти звикають до них, не реагують на них, часто оздоблюються і перестають слухати та поважати батьків.

Авторитет любові – найрозповсюдженіший вид помилкового авторитету. Багато батьків впевнені: щоб діти слухали, потрібно, щоб вони любили батьків. А як це заслужити? Необхідно показати дітям свою батьківську любов, думають вони. Для цього батьки без всякої міри говорять ніжні слова, цілують дітей, пестять. У такому середовищі в дітей формується сімейний егоїзм. Дитина починає розуміти, що батька і маму можна легко обдурити, все в них випросити, показавши як ти їх любиш. У таких сім’ях виростають люди з холодним серцем. Терплять від такого виховання в першу чергу самі батьки.

Авторитет доброти, де дитяча слухняність купується добротою батьків, їх поступливістю, м’якістю. Батько і мама виступають перед дитиною як добряки, які все дозволяють, нічого для неї не жаліють. Батьки бояться конфліктів у сім’ї, вони за мир навіть з великими жертвами. В такій сім’ї діти дуже швидко починають командувати батьками.

Авторитет підкупу – найаморальніший авторитет, коли слухняність дитини купується подарунками і різними обіцянками. Особливо важкі наслідки такого авторитету в сім’ях, де немає злагоди між батьком і мамою, де виникла конфліктна ситуація. В таких сім’ях батьки задобрюють дитину з метою перетягнути її на свій бік. Дитина користується цим, але поступово перестає поважати і батька, і маму. Виростає людина, яка нічого не зробить за власним бажанням, яка навчена пристосовуватись, бути там, де більше платять, де вона буде мати більше зиску [8].

Яким повинен бути справжній батьківський авторитет, на якій основі він повинен будуватися? На це питання відповів А. С. Макаренко, життя підтвердило справедливість його висновків: "Головною основою батьківського авторитету тільки і може бути життя і праця батьків, їхня поведінка" [12].
Таким чином, основний зміст авторитету старших у сім’ї полягає в тому, що батьки своїми думками, працею дають дітям гідний приклад поведінки, поряд з дитиною знаходиться людина, якою вона "дорожить, гордиться як зразком моральності" [12].

Принципи створення батьківського авторитету:

  • ставлення до дітей не повинно бути авторитарним і деспотичним;
  • вияв батьківської любові не повинен бути надмірним, бо це тільки завдає дітям шкоди;
  • батьки мають бути для дітей прикладом у всьому;
  • до кожної дитини потрібно здійснювати індивідуальний підхід;
  • треба любити дітей, поважати їхню гідність, бути справедливими і тактовними у стосунках з ними;
  • як би не були батьки завантажені, вони повинні знаходити час для сердечного спілкування з дітьми, яке не можна нічим замінити;
  • батькам важливо пам’ятати своє дитинство – тоді зрозумілішими будуть власні діти, те, що викликає у них повагу до дорослих.

Отже, найголовніші умови успішного сімейного виховання:

  • сім’я – міцний і дружний колектив;
  • інтереси членів сім’ї перебувають у гармонійній єдності з інтересами суспільства;
  • повна сім’я – важлива умова успішного виховання дітей;
  • єдність вимог з боку батька і матері;
  • наявність у батьків почуття відповідальності за виховання дітей;
  • дотримання батьками норм і правил співжиття;
  • атмосфера взаємного довір’я, дружби, доброзичливості.

Діти уважно придивляються до поведінки батьків. Перші уявлення про справедливість, честь, обов’язок дитина дістає не стільки зі слів батьків, скільки з спостережень за їхніми вчинками. Тому поведінка батьків, їхня свідомість і відповідальність, життєве кредо і є головним фактором успішного виховання дітей. В сім’ї в процесі спілкування дітям передається світогляд батьків. Батьки щоденним особистим прикладом прививають дітям свої стереотипи свідомості і поведінки, до чого і зводиться суть всякого виховання. В "домашній школі" проходить підготовка до найважчої і складної професії на землі – матері і батька. При цьому багато батьків інстинктивно додержуються поради Л. М. Толстого: "Живіть правильно самі, і у вас виростуть хороші діти, неможливо, погано живучи самим, виховати хороших дітей" [11].

Діти не вибирають собі батьків. Народжуючись, вони знаходяться в тій чи іншій сім’ї, через яку і починають свій шлях входження в соціальний світ. Перші враження, радісні і гіркі, здивування і зацікавленість, образи і розчарування, джерела майбутніх відносин з людьми – все виникає в сім’ї. В цю пору закладаються моральні цінності, проявляються індивідуальні особливості, формуються контури майбутньої різносторонньої або дисгармонійної особистості, відкритої людям або направленої тільки на себе. З сім’ї починається історія розвитку кожного з нас. Історія, яка потребує до себе уваги, бережливого ставлення з боку тих, хто може на неї впливати.

Головними героями в індивідуальній історії маленького члена сім’ї неминуче виявляються близькі люди, які оточують дитину від народження. Саме вони стають її провідниками в складному і неоднозначному дорослому світі, від них залежить вибраний шлях, вони задають швидкість руху, темп розвитку індивідуальності. Тому тільки саморозвиток, самовдосконалення, постійна робота батьків над собою створюють в сім’ї необхідну для нормального розвитку дітей атмосферу.

Щоб дитина відчувала себе в світі дорослих не гостем, не випадковим відвідувачем, а законним спадкоємцем всього, що вже досягнуто, їй необхідний емоційний фундамент, який вона дістає в сім’ї. Впевненість в собі, своїх силах і можливостях, вміння боротися з труднощами – все це зароджується в дружній, теплій атмосфері дому.

Оволодіваючи складним мистецтвом виховання, свої знання, досвід, батьківські почуття невтомно спрямовуйте на формування юної душі, загартовуйте її дух і тіло, своїм прикладом учіть синів і дочок жити серед людей і для людей. Пам’ятайте: для школи, для країни і для вас особисто найважливіше не те, ким працюватимуть наші діти, а як працюватимуть, не яких успіхів досягнуть вони у житті, а їх людяність [6].

Література
1. Аза Л. О. Батьків авторитет / Л. О. Аза, Н. В. Лавриненко. – К. : Політвидав України, 1986.
2. Азаров Ю. П. Семейная педагогіка / Ю. П. Азаров. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Политиздат, 1985.
3. Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, дети : пособие для учителя / Ш. А. Амонашвили . – 2-е изд. – М. : Просвещение, 1988.
4. Белова Л. В. В семье – первоклассник / Л. В. Белова. – М. : Педагогика, 1980.
5. Венгер Л. А. Домашняя школа мышления / Л. А. Венгер , А. Л. Венгер . – М. : Знание, 1985.
6. Воликова Т. В. Учитель и сім’я / Т. В. Воликова . – М. : Просвещение, 1979.
7. Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении : кн. для учителя / В. А. Кан-Калик. –М. : Просвещение, 1987.
8. Комановський Г. В. Деспотичний стиль взаємин у сім’ї та його наслідки / Г. В. Комановський // Початкова школа. – 1987. – № 9 – С. 42-48.
9. Корчак Я. Як любити дітей / Я. Корчак. – К. : Рад. школа, 1976.
10. Лихачев Б. Т. Простые истины воспитания / Б. Т. Лихачёв. – М. : Педагогика, 1983.
11. Люблинская А. А. Учителю о психологии младшего школьника / А. А. Люблинская. – М. : Просвещение, 1977.
12. Макаренко А. С. Лекції про виховання дітей / А. С. Макаренко // Твори: В 7-и т. Т.4. – К.: Рад. школа, 1954. – С. 335-418.
13. Савченко О. Я. Сімейне виховання. Молодші школярі / О. Я. Савченко. – К. : Рад. школа, 1979.

За матеріалами
Губаревої Марини Миколаївни,
практичного психолога Зрайківського НВО
"ЗОШ І-ІІ ст. – ДНЗ" Володарського району

Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів

Кiлькiсть переглядiв: 3