• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Наші традиції

Наші традиції

У житті кожного настає час, коли родинне коло, що було основним осередком спілкування, його не задовольняє і виникає потреба у товаристві однолітків, потреба самовираження та самоутвердження. Тому не випадково, що народна педагогіка врахувала ці особливості юнацького віку й передбачила таку форму гуртування як вечорниці. Саме слово «вечорниці» говорить про дозвілля у вечірні години, коли трудовий день завершився. Починалися вечорниці восени, коли урожай зібраний, коли польові роботи повністю завершені, а закінчувалися весною перед початком польових робіт.

/Files/photogallery/719/IMG_015.jpg

Для проведення вечорниць із середовища парубків обирався парубок із добрими організаторськими здібностями, який і був їх розпорядником. Разом із своїми помічниками парубоцький ватажок домовлявся про місце проведення вечорниць, про музик, організував молодь на колядки, ігри, в його обов’язки входило стежити щоб молодь не переходила дозволені межі стосунків. Він же і карав за недотримання норм поведінки (брехню, бійки, непослух, лихослів’я, пияцтво, образливі насмішки над дівчатами тощо). Залежно від ступеня провини парубоцька громада забороняла порушникові певний час приходити на вечорниці, що було для нього найбільшою карою. «Парубоцтво було хранителем дівочої честі і строго карало блудливих дівчат: виганяли з товариства, вішали у дворі люльку, знімали хвіртку, мазали дьогтем хату тощо. Парубки до своїх дівчат ставилися з особливою повагою як до майбутніх дружин.
Здебільшого вечорниці проходили у хаті якоїсь самотньої жінки, якій платили або грішми, або ж продуктами і яка теж наглядала за молодими хлопцями й дівчатами.
У будні дні на вечорницях дівчата привчалися до хатньої жіночої роботи. Вони в’язали, вишивали рушники, шили сорочки, готували спільну вечерю. Хлопці теж не сиділи без діла: виготовляли постоли, майстрували. Всі співали пісень, грали у різні ігри, танцювали. Тут же обговорювалися найрізноманітніші сільські новини: там хтось почав будувати хату, там охрестили дитину, там когось посватали, у кого добре вродила пшениця, хто був на ярмарку і що побачив та ще багато про що. Не обходилося і без страшних історій про нечисту силу: про чортів, відьом, домовиків, упирів.
У святкові дні на вечорниці запрошували музик, ніякої роботи не робили, лише співали, танцювали, грали в різні ігри майже до ранку, тому святкові вечорниці часто ще називали досвітками.
Не прийнято було дорослим дітям з однієї родини ходити на одні вечорниці. Брат ішов на одну вулицю, де влаштовувались в якійсь хаті вечорниці, а сестра – на іншу, добре, що у кожному селі було не одне місце, де молодь проводила своє дозвілля.
Слід зауважити, що довіра батьків до організаторів вечорниць була велика, оскільки вони завжди виправдовували їхні сподівання: на вечорницях суворо стежили за порядком і дотриманням норм поведінки як хлопцями, так і дівчатами. Вечорниці були своєрідною школою виховання молоді, формування особистої та колективної поведінки. Вони сприяли вивченню і подальшому розвитку усної народної творчості (народних пісень, загадок, прислів’їв, оповідань, жартів, переказів, обрядів, повір’їв ), розвитку народних ремесел тощо. Крім того, саме вечорниці давали можливість парубкові чи дівчині уважніше придивитися до представників протилежної статі, вивчити їх характери, звички, простежити, як вони себе поводять у праці, у забавах, у стосунках з іншими.
На свята молодь влаштовувала святкове гуляння, яке в народі називали «музики». Усі збиралися біля корчми або в корчмі, яка була своєрідним збірним пунктом, до якого «сходяться в години дозвілля чоловіки і жінки і заводять дружні бесіди із знайомими та приятелями. Сюди сходяться з метою на людей подивитись і себе показати. У корчму приходять музиканти, парубки і дівчата, для яких у дні свят музика – єдина забава. Звичайно, на такі свята збиралося багато глядачів, але танцювати мали право лише парубки та дівчата. Вже одружені такого права не мали, вони могли лише дивитися на танцюючих та згадувати своє парубкування чи дівування.
Після Великодня, коли вже було тепло, розпочиналися вуличні ігрища або «вулиці». Вечорами на вулиці збиралася молодь і починалися молодечі змагання (між парубками), різні ігри, залицяння, жарти, іноді танці, які тривали майже до півночі.
Сільська молодь у всі часи з величезним бажанням відвідувала вечорниці. Там справді було весело і цікаво! Навіть шиття, в’язання, вишивання, майстрування не були нудними, не втомлювали, бо завжди супроводжувалися піснями. Пісні були окрасою вечорниць. Різні за тематикою, але надзвичайно красиві, українські пісні знали і співали всі. Мабуть тому український народ за свою тисячолітню історію і не розгубив своїх пісень, а зберіг їх аж до наших днів, що сільська молодь, досягши юнацького віку, проходила школу вечорниць (нагадаємо, що до кінця 19 ст. в Україні 90% населення було сільським).

Свято для дітей і батьків «Українські вечорниці»

Кiлькiсть переглядiв: 640