• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Дільничний інспектор міліції

Методика співпраці соціального педагога з опорним пунктом громадськості та міліції

Раніше такі пункти створювали згідно з ухвалою місцевих (районних) Рад народних депутатів. Вони нагромадили певний позитивний досвід соціально-педагогічної роботи. Доцільним є відновлення їхньої діяльності, що й спостерігається в окремих місцях./Files/images/1371216988.jpg

Такий пункт може очолювати сам соціальний педагог. До його складу обов'язково вводять депутатів місцевої ради, представника силових органів, авторитетних представників громадськості, кваліфікованого медичного працівника, когось із членів адміністрації школи (найчастіше заступника директора з виховної роботи). У випадку необхідності склад опорного пункту може змінюватися залежно від характеру розглядуваних на його засіданні питань. Розгляд їх відбувається відповідно до заяв, що надходять. У багатьох із них - прохання вплинути на батька чи матір, які, самозвільняючись від сімейних обов'язків, залишають дітей бездоглядними. Нерідко такі батьки стають рабами шкідливих звичок (алкоголізм, наркоманія) і потребують до себе не меншої уваги, ніж їх діти. Допомога дільничного міліціонера інколи необхідна для того щоб приборкати п'яного дебошира, доставити на засідання опорного пункту (оскільки в протилежному випадку він може просто-на просто на нього не з'явитися), офіційно оформити направлення на примусове лікування від алкоголізму, забезпечити явку в лікувальний заклад для примусового лікування.

Соціальному педагогу, готуючи матеріали для такого засідання опорного пункту громадськості та міліції, доцільно попередньо ознайомитися з даними соціальних паспортів класів, пізніше в ході індивідуальних бесід із класоводами та класними керівниками визначити ті сім'ї, які потребують подібного втручання. Згодом бажано такі сім'ї відвідати самому, щоб пересвідчитися у необхідності та особливостях втручання в сім'ю з метою соціально-педагогічної корекції організації життя та поведінки або когось одного з батьків, або й обох. Не завадять у цьому випадку спостереження й думки сусідів щодо антигромадської поведінки п'яниці й дебошира, порушення ним норм сусідського співжиття. Але найважливішими є думки самих дітей, інших членів сім'ї, або й дружини, яка втратила здатність опору горе-чоловікові й нерідко носить на собі сліди його побоїв. На жаль, досить частими є випадки, коли жінки приховують останнє, намагаючись "не руйнувати" сім'ю.

Лише відвідування безпосередньо соціальним педагогом неблагополучної сім'ї дозволяє остаточно впевнитися в необхідності виклику одного чи й кількох її членів на засідання опорного пункту. Однак з організацією такого виклику не варто поспішати. Слід використати можливість запобіжного впливу самого соціального педагога. В окремих випадках це допомагає. П'яниці й дебошири, відчуваючи перспективу потрапити на засідання опорного пункту, вимушено йдуть на контакт із фахівцем соціальної роботи і готові прислухатися до його вимог та порад. У протилежному випадку за підписами постраждалих членів сім'ї, сусідів, представників навчально-освітнього закладу, в якому навчаються та виховуються діти безвідповідального сім'янина, оформляється заява з проханням викликати останнього на засідання опорного пункту. У ній вказуються причини виклику та розкривається суть прохання. Відповідно до заяви у місцевій раді визначаються час та місце засідання і міститься вимога явки на нього вказаного адресата. Посильний, вручаючи повістку, вимагає від нього гарантії з'явлення, що й просить засвідчити підписом. У протилежному ж випадку передбачається насильне доставляння представником силових органів незаконнослухняного на заплановане засідання опорного пункту.

Як уже згадувалося, кількісний і якісний склад членів цієї соціально-педагогічної структури змінний і залежить від характеру розглядуваних питань. Основним принципом формування такого складу є принцип причетності. Наприклад, у випадку, коли розглядається поведінка батька, який за пияцтвом не лише залишає бездоглядною сім'ю, а й створює в ній ситуацію крайнього нервового напруження, що безпосередньо загрожує здоров'ю її членів, склад опорного пункту може бути таким: 1) представники від навчального закладу, в якому навчаються діти безвідповідального сім'янина,

2) представник медичного закладу, в якому стоїть на обліку заявлений,

3) представник виробничого колективу, в якомувін працює, 4) депутат місцевої ради, 5) представник від сусідів або відповідного вуличного комітету, 6) представник відділу міліції, за яким закріплений мікрорайон проживання батька-п'яниці, 7) представник дитячої кімнати міліції або кримінального відділу міліції у справах неповнолітніх.

Таким чином, така структура суб'єкта соціально-педагогічного впливу дозволяє кваліфіковано висвітлити характер поведінки заявленого і її наслідки з таких боків впливу: 1) на навчання, виховання та розвиток його дітей, 2) на мікроклімат у сім'ї та відображення його на здоров'ї не лише домочадців, а й глави сім'ї, 3) на характер стосунків із сусідами та іншими людьми, 4) на широке порушення правил співжиття у суспільстві, 5) на порушення прав дитини, закріплених міжнародним документом-Конвенцією прав дитини, яка набула чинності для України з 27 вересня 1991 року.

На основі поставлених відповідачу запитань, отриманих відповідей на них та певних можливих свідчень відкритим голосуванням простою більшістю голосів ухвалюється відповідне рішення, визначаються виконавці, терміни виконання та система контролю.

У процесі соціально-педагогічної діяльності соціальному педагогу доводиться співробітничати з інспектором відділу міліції у справах неповнолітніх. Стратегічні основи такого співробітництва передбачають:

1) виявлення "важких" підлітків, дітей групи ризику, вивчення характеру та умов їх соціалізації;

2) щорічний профілактичний курс лекцій про правопорушення, які здійснюють підлітки та старшокласники;

3) обмін інформацією для підготовки психолого-педагогічних характеристик на проблемних підлітків, які здійснюють протиправні дії (крадіжка, рекет);

4) соціально-педагогічну роботу в неблагополучних сім'ях, зокрема, виховання батьків засобами залучення до світу потреб та проблем їх дітей;

5) виявлення і нейтралізацію джерел негативного впливу на неповнолітніх (ровесників, друзів, антисоціальних груп, випадкових знайомих тощо);

6) обмін інформацією про дітей і підлітків, які уже стоять на обліку в інспекції у справах неповнолітніх (кілька разів були піймані на крадіжці, допускали дрібне хуліганство, з'являлися в громадських місцях у нетверезому стані або уже здійснили злочин і стосовно них застосовувалися заходи, не пов'язані з реальним позбавленням волі, тобто йдеться про умовне покарання терміном на 2-3 роки);

7) спільний пошук "особливо важливої персони" (термін однієї з відомих голландських методик соціально-педагогічного впливу), яка, розуміючи і підтримуючи дитину, має особливо сильний емоційний, вольовий чи моральний вплив на неї; використання цієї людини для необхідної соціально-педагогічної корекції поведінки неповнолітнього правопорушника;

8) пошук можливостей для надання матеріальної допомоги тим хто потребує її;

9) вивчення проблем доцільності подання школою клопотання про помилування у тому випадку, коли підліток на основі рішення суду за здійснений злочин був позбавлений волі;

10) консолідація сил школи, громадськості, інспекцій у справах неповнолітніх з метою розв'язання назрілих соціально-педагогічних проблем, які потребують свого термінового вирішення.

Важливою ділянкою роботи соціального педагога в загальноосвітніх навчальних закладах є профілактика суїцидальної поведінки серед дітей та учнівської молоді. На жаль, у зв'язку з особливостями соціально-економічної ситуації останніх років Україна увійшла до групи країн із високим рівнем суїцидальної активності (понад 20 самогубств на 100 тис. населення). Зросла кількість дитячих суїцидів. Зважаючи на це, Міністерство освіти і науки України підготувало лист від 27.06.2001 р. "Про профілактику суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків". Відповідно до нього практичним психологам та соціальним педагогам рекомендується низка профілактичних заходів:

1. Виявлення дітей, котрі мають труднощі в навчанні, проблеми у поведінці та ознаки емоційних розладів як учасників можливої "групи ризику". З цією метою бажано провести:

o бесіди з класними керівниками та іншими категоріями педагогічних працівників;

o психолого-педагогічні спостереження у класах;

o тестування, соціометричні дослідження, аналіз анкет школярів;

o бесіди і консультації з батьками, діти яких мають труднощі у навчанні, проблеми у поведінці і ознаки емоційних розладів.

2. Визначення причин труднощів учнів "групи ризику", яке можливо провести через:

o індивідуальні обстеження дітей "групи ризику" (тестування, бесіди, інтерв'ю);

o функціональний аналіз проблем дитини, виявлення головних причин, які обумовлюють її труднощі;

o визначення типу "групи ризику" та рівня небезпеки.

3. Використання можливих шляхів подолання труднощів:

o переадресування до фахівців-дитячого психоневролога, психотерапевта, в соціальні служби для молоді;

o індивідуальна чи групова психолого-педагогічна корекція;

o робота психолога (соціального педагога) з сім'єю: рекомендації щодо перебудови сімейних стосунків, зміни стилю виховання;

o рекомендації вчителям щодо вибору індивідуального педагогічного стилю спілкування з конкретною дитиною;

o зниження вимог до виконання навчальної програми;

o тимчасовий перехід на індивідуальну форму навчання;

o зміна дитячого колективу;

o переведення до іншого вчителя;

o заохочення до позашкільної діяльності, створення "ситуації успіху";

o допомога сім'ї з боку вихователів, соціальних педагогів із охорони дитинства.

4. Психологічна просвіта вчителів та батьків, яка включає:

o психолого-педагогічні семінари: "Емоційні розлади у дітей", "Фактори, які впливають на суїцидальну поведінку в дитячому і підлітковому віці", "Шляхи допомоги при потенційному суїциді";

o виступи на батьківських зборах, "батьківських університетах", де в узагальненому вигляді повідомляються дані, отримані в результаті психологічних досліджень, пропонуються рекомендації для поліпшення емоційного стану дітей "групи ризику".

У соціально-педагогічній роботі з підлітками та шкільною молоддю доцільно зважати на теорію соціального інтелекту і сценарного програмування особистості Еріка Берна. Сценарій, на думку цього дослідника, який сформувався під впливом батьків ще в дитинстві, поступово розгортається і у ході цього стає психологічним імпульсом, що зумовлює цілеспрямовані дії, часто незалежно від протидії чи вільного вибору суб'єкта. Такий план дій охоплює різні аспекти життя. Найважливішим із них є міжособистісне спілкування, яке розглядається як основа соціалізації особистості. Суттєвий вплив на нього має рівень розвитку соціального інтелекту, який забезпечує розуміння вчинків і дій, а також першого і другого комунікативних планів (вербального і невербального). Виконуючи регулюючу функцію у міжособистісному спілкуванні, він забезпечує соціальну адаптацію особистості.

Передача життєвого сценарію дитині-одна з найважливіших батьківських функцій, оскільки він виступає системою реагування в будь-яких ситуаціях, включаючи в себе способи й прийоми витіснення, переживання невдач та перемог. У ході збагачення життєвим досвідом у людини з'являється вибірковість використання способів реагування, закріплених у сценарії. Незважаючи на те що вони переплітаються в нові комбінації, їхній набір залишається тим само. Нерідко в доленосних ситуаціях людина підсвідомо використовує засвоєний з дитинства набір способів реагування. З дорослішанням сценарій життя дедалі більше змінюється під впливом набутого життєвого досвіду.

Як правило, реальне життя впливає на зміну сценарного програмування особистості. Така зміна підлягає певним закономірностям, залежно від рівня соціального інтелекту.

За умови високого рівня розвитку соціального інтелекту особистості відбувається:

o розширення діапазону використовуваних засобів самореалізації;

o удосконалення процесів програмування поведінки в будь-якій ситуації;

o життєвий сценарій характеризується великою абстрактністю варіантів реалізації та гнучкістю оцінок, оскільки, як правило, такі сценарії часто закладаються в дитину батьками, котрі самі володіють високим рівнем розвитку соціального інтелекту;

o гарантування від стану фрустрації у випадку відхилення від сценарію життя або його модифікації;

o відхід від надлишкової схематизації життєвого сценарію, універсалізації способів реалізації його, узагальнення прийомів психологічного захисту;

o поступове розчинення програмованого життєвого сценарію в реалізованих особистісних планах;

o асиміляція або ситуативне чи стійке блокування індивідуального життєвого сценарію (в режимі можливості) за умови активного включення в різні аспекти соціального життя;

o дистанціювання програмованого батьками сценарію від власних потенцій дитини, що може, не викликаючи внутрішнього конфлікту, призвести до відмови від нього;

o прискорення темпів переробки вербальної та невербальної інформації під час аналізу та оцінки оточуючих, вияв далекоглядності у стосунках із іншими, що й сприяє успішній соціальній самореалізації.

За умови низького рівня розвитку соціального інтелекту особистості спостерігається:

o зв'язок реалізації життєвого сценарію з конкретним набором прийомів, а нерідко й радикальне його опредмечення;

o обмеження арсеналу способів і засобів, необхідних для здійснення сценарію, через конкретність батьківських настанов;

o фрустрація у випадку повної чи часткової нереалізованості життєвого сценарію;

o послідовна передача в основному однотипних сценаріїв із покоління в покоління, що здатна слугувати компенсаторним чинником соціальної успішності;

o передача батьками, в яких переважно низький рівень соціального інтелекту, разом із сценарієм обмеженого кола напрацьованих упродовж життя способів його реалізації за даним сценарієм;

o підвищення оцінки реалізації життєвого сценарію особистістю у порівнянні з успішністю власних індивідуалістичних намірів, що засвідчує ефект інфантильної впевненості дитини у правдивості батьківських настанов;

o автоматичне реагування, яке базується на стереотипах, що сповільнює процес адаптації особистості до швидкої зміни умов середовища.

Отже, за умови вивчення сценарного програмування особистості підлітка чи старшокласника зявляється можливість визначення рівня розвитку соціального інтелекту не тільки вихованця, а й його батьків. Знаючи закономірності розвитку сценарного програмування, соціальний педагог отримує можливість цілеспрямовано впливати на підвищення рівня соціального інтелекту підопічного.

Стратегія підвищення рівня розвитку соціального інтелекту на основі педагогічно доцільної корекції сценарного програмування особистості включає в себе таке спрямування соціально-педагогічних дій:

1 .Допомога клієнту в усвідомленні необхідності розширення конкретних наборів прийомів реалізації життєвого сценарію, звільнення його від радикального опредмечення. Десуґестування негативних суґестивних комплексів, які під впливом батьків та найближчого оточення сформувалися у підопічного і заважають звільненню від радикального опредмечення шляхів реалізації сценарію та його самого.

2.Допомога на основі використання принципу доповнюваності Нільсона Бора у визначенні меж, обставин та часових рамок істинності надміру конкретизованих батьківських настанов з метою збагачення обмеженого арсеналу способів і засобів, необхідних для реалізації сценарію життя.

3. Формування позитивних суґестивних комплексів, спрямованих на запобігання чи пом'якшення фрустрацій і внутрішньо-особистісних конфліктів у випадках часткової чи повної нереалізованості життєвого сценарію.

4.Корекція переданого батьками однотипного сценарію, який переходить від покоління до покоління, на основі сучасних можливостей та вимог суспільства, що розвивається.

5. Виховання орієнтації, насамперед, на успішність власних доцільних індивідуалістичних намірів, а не реалізації навіяного батьками життєвого сценарію у тому випадку, коли він відзначається обмеженістю і відірваністю від сучасного соціально-економічного та духовного життя народу.

6. Виховання вміння за зовнішніми ознаками визначати внутрішню сутність об'єкта спілкування, відповідним чином будуючи своє ставлення до нього, особливо в умовах швидкої зміни умов середовища.

Соціальний педагог у загальноосвітньому закладі не може і не повинен бути відділений від класно-урочного навчально-виховного процесу як однієї з найважливіших ланок соціальної самореалізації особистості. Його завдання пропагувати та сприяти освоєнню тих освітніх технологій, які спрямовуються на створення сприятливих умов для соціальної самореалізації особистості школяра, пробудження його творчого потенціалу. Як правило, цьому сприяє проблемно-пошуковий і проблемний характер здобуття освіти.

Наприклад, в Українському гуманітарному ліцеї Національного університету ім. Тараса Шевченка широко використовують проективну технологію здобуття знань. Головним її елементом є не власне проект, а процес проектування учнівського пошуку-від моделювання тренувальних умов для постановки навчальної проблеми до побудови та захисту оптимальних шляхів її розв'язання у вигляді, що має структурну форму проекту. Відповідно до логіки гармонійної соціалізації особистості впродовж років навчання в ліцеї широко використовуються різні форми навчальних проектів: колективні, індивідуальні, моно предметні, полі предметні, прості, складні тощо. Це дозволяє підвищити продуктивність навчальної праці, актуалізувати її, а, головне, створити розвивальне середовище, що формує соціальні вміння, навички, сприяє набуттю навчального і життєвого досвіду, запобігаючи негативним впливам на загальний процес соціалізації особистості школяра.

Структура, функції та основні напрями діяльності кримінальної міліції у справах дітей

Кримінальна міліція у справах дітей є складовою частиною кримінальної міліції органів внутрішніх справ і створюється на правах самостійного підрозділу в головних управліннях Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управліннях Міністерства внутрішніх справ міста Севастополя, областей, управліннях внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України на транспорті та Міністерстві внутрішніх справ України. Структура Управління кримінальної міліції у справах дітей МВС України, має чітку організацію та складається з 3-х відділів:

1) відділу організаційно-аналітичної роботи та нормативного забезпечення;

2) відділу протидії дитячій злочинності та розшуку дітей;

3) відділу профілактики правопорушень серед дітей.

У складі кримінальної міліції у справах дітей діють приймальники-розподільники для дітей. Діяльність приймальників-розподільників для дітей затверджена наказом МВС України від 13.07.1996 № 384 «Про затвердження Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ»[19], а також спільним наказом МВС України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.11.2003 № 1426/267 "Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії між Міністерством внутрішніх справ України і Адміністрацією Державної прикордонної служби України з питань приймання — передавання та повернення дітей у країни постійного проживання " [18]. На сьогоднішній день у 19 регіонах України функціонує 21 такий заклад, вони розраховані на 610 ліжко-місць. 4 приймальникам-розподільникам, які розташовані на перетині великих транзитних шляхів (Київський, Харківський, Сімферопольський та Одеський) наказом МВС України від 15.03.2005 № 159 наданий статус «транзитних» [19, c. 30].

Приймальники-розподільники

Відповідно до чинного законодавства у приймальник-розподільник для дітей можуть бути доставлені особи віком від 11 до 18 років на термін до 30 діб, які:

— вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, якщо є потреба негайно ізолювати їх і відносно них винесена постанова органу дізнання, слідчого, санкціонована прокурором, або постанова суду;

— згідно з рішенням суду направляються у спеціальні установи для дітей;

— самовільно залишили спеціальний навчально-виховний заклад, де вони перебували.

Неповнолітні з так званою «девіантною поведінкою» потребують відповідного комплексу реабілітаційних заходів, які б зумовили повернення їх до нормальних умов життя. Виникає необхідність створення медико-соціально-реабілітаційних центрів для дітей даної категорії. При цьому особлива увага приділялась проведенню відповідної профілактичної роботи з неблагополучними сім'ями, адже саме відсутність належного батьківського виховання, утиски, жорстоке ставлення та насильство в сім'ї є причиною залишення підлітком місця проживання, що породжує такі негативні наслідки як бездоглядність та безпритульність .

Крім того, варто відзначити, що в Управлінні кримінальної міліції у справах дітей МВС України та його структурних підрозділах у складі обласних ГУМВС-УМВС працює більше трьох тисяч співробітників. Середньостатистичне навантаження на одного працівника служби становить від 3 до 3,5 тис. дітей у містах та близько 4 тисяч у сільській місцевості. В той же час в сільській місцевості за рахунок зменшення кількості дітей на одного працівника служби для проведення профілактичної роботи серед учнів приходиться більше 20 шкіл. Є райвідділи міліції, де взагалі за штатним розкладом передбачено одну посаду працівника служби. Найбільш проблемними регіонами у плані навантаження на працівників КМСД є столиця, Київська область, деякі обласні центри (Донецьк, Луганськ, АР Крим).

Основні напрями діяльності кримінальної міліції у справах дітей

Чинним законодавством визначені основні напрями діяльності кримінальної міліції у справах дітей. Це, зокрема:

- організація та проведення профілактичної роботи щодо попередження негативним явищам серед дітей;

- виявлення та притягнення до відповідальності дорослих осіб, які вчиняють відносно неповнолітніх протиправні дії;

- розкриття злочинів, вчинених неповнолітніми та відносно них;

- розшук дітей, що зникли безвісти, самовільно залишили сім'ю чи навчально-виховні заклади.

Окремим напрямком діяльності підрозділу є розшук тих неповнолітніх, які залишили місце проживання або навчання . Залишені без нагляду діти часто стають жертвами протиправної діяльності дорослих осіб. Зазначена проблема залишається актуальною, і для її вирішення сьогодні необхідно привернути увагу всього суспільства. З метою більш ефективного проведення розшуку дітей МВС України взаємодіє із засобами масової інформації. Повідомлення про розшук безвісти зниклих дітей, а також їх фотографії постійно публікуються у відомчих газетах МВС України «Іменем Закону», «Моменти», «Кримінальна хроніка» та центральних газетах «Сегодня», «Факты», «Жизнь». Також налагоджено взаємодію з телевізійними програмами «Увага, розшук!» («Магнолія-ТВ», телеканал «1-й Національний») та «Жди меня» (телеканал «Інтер»). До того ж інформація надається для розміщення у рубриці «Розшук» на веб-сайті МВС України і окремо — у відповідних рубриках веб-сайтів ГУМВС-УМВС.

Функції кримінальної міліції

Відповідно до покладених на кримінальну міліцію у справах дітей обов'язків, вона здійснює такі функції, як:

а) профілактичну, що полягає у проведенні роботи із запобігання правопорушенням неповнолітніх; виявлення причин та умов, які сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми, вжиття заходів щодо їх усунення; участі у правовому вихованні неповнолітніх; розшуку неповнолітніх, які залишили сім'ї, навчально-виховні заклади та спеціальні установи для неповнолітніх; виявленні дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво тощо;

б) охоронну, пов'язану з виявленням, припиненням та розкриттям злочинів, учинених неповнолітніми, вживанням оперативно-розшукових і профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством, розглядом заяв і повідомлень про правопорушення, здійсненням досудової підготовки матеріалів, проведенням дізнання тощо;

в) ресоціалізаційну, що включає у себе ведення обліку неповнолітніх правопорушників, у тому числі звільнених зі спеціальних виховних установ, з метою проведення профілактичної роботи, інформування відповідних служб у справах неповнолітніх, здійснення заходів соціального патронажу щодо неповнолітніх, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк;

г) виховну, яка реалізується через відвідування неповнолітніх правопорушників за місцем їх проживання, навчання, роботи, проведення бесід з ними, їхніми батьками (усиновителями) або опікунами .

Варто відзначити, що кримінальна міліція у справах неповнолітніх основну увагу приділяє кримінальним виявам неповнолітніх та захисту їх від негативного впливу дорослих. Саме працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх повинні займатися виключно міліцейською роботою: виявляти, припиняти та розкривати злочини; розглядати заяви та повідомлення про правопорушення, скоєнні неповнолітніми, здійснювати досудову підготовку матеріалів про правопорушення, проводити дізнання в межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством; розшукувати неповнолітніх, які залишили сім'ю, навчально-виховні заклади та спеціальні установи для неповнолітніх; перевіряти їх за місцем проживання та навчання; вести профілактичний облік неповнолітніх правопорушників, а також направляти до спеціальних установ та закладів; складати протоколи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, а також їх батьків, які не виконують обов'язків щодо виховання і навчання дітей, які втягують їх у злочинну діяльність, пияцтво та наркоманію.

Запобігання злочинам серед неповнолітніх повинно проводитись у разі, коли: є факти, що вказують на реальну можливість вчинення неповнолітнім злочину (для попередження останнього); неповнолітнім було вчинено злочин (для попередження вчинення злочину іншим неповнолітнім з тих самих причин та умов); необхідно забезпечити належну поведінку неповнолітніх, які відбули покарання (достроково звільнені) або засуджені до міри покарання, не пов'язані із позбавленням волі, або яких повернули батькам після перебування у виправно-виховній колонії.

У МВС України приділяється увага організації і проведенню заходів, спрямованих на попередження правопорушень і злочинів, профілактичній роботі серед неповнолітніх . З урахуванням соціально-економічної ситуації, що склалася в державі, удосконалюється система запобігання злочинності. Спираючись на соціальні пріоритети та демократичні цінності суспільства, визначаються умови, в яких ця діяльність буде здійснюватись і надалі.

Функції органів внутрішніх справ

Функції органів внутрішніх справ щодо прийняття заходів попередження злочинів серед неповнолітніх : 1) повідомлення, які вказують на можливість вчинення злочину неповнолітніми, повинні збиратись всіма працівниками органів внутрішніх справ у межах їх компетенції;

2) попереджувальні заходи до неповнолітніх, щодо яких надійшла інформація про можливість вчинення ними злочинів, повинні вживатись всіма органами внутрішніх справ негайно і беззаперечно;

3) запобіжні заходи, необхідність яких виникла під час розслідування кримінальної справи, здійснюються слідчими (в окремих випадках залучаються працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх, інспектори карного розшуку та представники громадськості);

4) нагляд за поведінкою неповнолітніх, засуджених до умовної міри покарання, або міри, не пов'язаної з позбавленням волі, повинен здійснювати суд за місцем проживання, а також працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх, дільничні інспектори, інспектори карного розшуку та громадськість;

5) забезпечення належної поведінки неповнолітніх, які відбули покарання, повинно здійснюватись органами внутрішніх справ з допомогою громадськості .

Джерела

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — ст. 141.

2. Закон України «Про Загальнодержавну програму „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини“ на період до 2016 року» від 5 березня 2009 року.

3. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність». — 18 лютого 1992 року.

4. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 6. — ст. 35.

5. Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх».

6. Закон України «Про попередження насильства в сім'ї». — 15 листопада 2001 року.

7. Закон України «Про освіту». — 23 травня 1991 року.

8. Закон України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю». — 21 червня 2001 року.

9. Закон України «Про охорону дитинства». — 26 квітня 2001 року.

10. Указ Президента України «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні». — 24 травня 2011 року.

11. Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей». — 11 липня 2005 року.

12. Постанова Кабінету Міністрів України «З питань діяльності Міністерства внутрішніх справ». — 13 червня 2012 року.

13. Постанова Кабінету Міністрів України «Про визнання такими, що втратили чинність». — № 533.

14. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження типових положень про службу у справах дітей». — 25 листопада 1999 року. — № 2136.

15. Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення кримінальної міліції у справах неповнолітніх» // Урядовий кур'єр. — 1995. — № 502. — ст. 12. втратив чинність.

16. Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Положення про Управління кримінальної міліції у справах дітей Міністерства внутрішніх справ України». — 22 травня 2012. — № 456.

17. Наказ Міністерства внутрішніх справ «Про затвердження Положення про Управління кримінальної міліції у справах дітей Міністерства внутрішніх справ України» // Електронний ресурс — [Режим доступу]: http://document.ua/pro-zatverdzhennja-polozhennja-pro-upravlinnja-kriminalnoyi--doc101738.html. - 22.05.2012 року. — № 456.

18. Наказ МВС України та Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії між Міністерством внутрішніх справ України і Адміністрацією Державної прикордонної служби України з питань приймання — передавання та повернення дітей у країни постійного проживання». — 25.11.2003. — № 1426/267.

19. Наказ МВС України «Про затвердження Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ». — 13.07.1996. — № 384.

20. Положення Міністерства внутрішніх справ «Про Управління кримінальної міліції у справах дітей Міністерства внутрішніх справ України» // Норматив. Професійна нормативно-правова бібліотека. — Електронний ресурс — [Режим доступу]: http://document.ua/pro-zatverdzhennja-polozhennja-pro-upravlinnja-kriminalnoyi--doc101738.html. - 22 травня 2012 року

Алгоритм співпраці школи,служби у справах та кримінальної міліції у справах дітей у правовому І превентивному вихованні учнів

І. Пріоритетні завдання співпраці загально­освітнього навчального заклад та інших соціальних інститутів:


  • застосування системи ранньої профілактики девіантної поведінки школярів; психолого-педагогічне діагностування особистості школяра; ефективна індивідуальна робота з неповнолітніми, схильними до правопорушень;

  • надання неблагонадійним сім'ям психолого-педагогічної допомоги; забезпечення наступності у правовиховній роботі на різних рівнях шкільного життя;

  • підвищення правової культури всіх учасників навчально-виховного процесу: учнів, педагогів, батьків як через системну правову пропаганду, так і дотримання правових норм дисципліни у діяльності загальноосвітнього навчального закладу, в т. ч. з метою запобігання насильства стосовно дітей;

  • встановлення особливого контролю за здійсненням виховного процесу з учнями, віднесеними до груп соціального ризику, вивчення його ефективності та результативності;

  • організація змістовного дозвілля, різноманітної роботи за інтересами; впровадження ефективних методик позаурочної та позашкільної роботи з учнями;

  • розробка цільових комплексних програм запобігання злочинності, алкоголізму, наркоманії та інших негативних проявів в підлітковому соціумі із врахуванням факторів, які загострюють криміногенну ситуацію;

  • активне залучення психологічних і соціальних служб до превенції девіантної поведінки учнівської молоді;

  • забезпечення ефективної взаємодії, своєчасного інформування, спільної діяльності органів і установ освіти з іншими соціальними інститутами у правовому і превентивному вихованні школярів.
II. Загальноосвітній навчальний заклад:2.1. Адміністрація загальноосвітнього навчального закладу:

  • веде соціальний паспорт мікрорайону школи;

  • вивчає особливості контингенту учнівського колективу, причини появи важковиховуваності підлітків;

  • розробляє систему правовиховної роботи з учнями, схильними до правопорушень та їх сімей;

  • веде внутрішкільний контроль за правовиховною роботою в школі;

  • веде Раду профілактики правопорушень серед неповнолітніх.
2.2. Заступник директора з виховної роботи:

  • прогнозує виховну роботу з дітьми, які мають девіантну поведінку, неблагонадійними сім'ями;

  • веде профілактичну картку загальноосвітнього навчального закладу;

  • координує та узгоджує плани правовиховної роботи класних керівників;

  • вивчає передовий педагогічний досвід з правового і превентивного виховання школярів;

  • популяризує його в різних формах методичної роботи з класними керівниками;

  • проектує правовий батьківський та учнівський всеобуч.
2.3. Класний керівник:

  • веде щоденники психолого-педагогічних спостережень за учнями, схильними до право­порушень;

  • веде облік учнів класу, схильних до правопорушень;

  • залучає важковиховуваних підлітків до різних видів діяльності: громадсько-корисної, спортивної, творчої, пізнавальної; проводить акції милосердя;

  • популяризує в учнівському середовищі знання про негативний вплив на здоров'я дитини алкоголізму, наркотиків, тютюнокуріння, токсикоманії;

  • формує в учнів потребу у здоровому способі життя, виховує в учнів прагнення позбутися шкідливих звичок і готовності до позбавлення негативних рис характеру;

  • проводить індивідуальну роботу з дітьми, схильними до правопорушень;

  • здійснює контроль за організацією вільного часу важковиховуваних підлітків;

  • вивчає дотримання важковиховуваним підлітками режиму дня та правил для учнів;

  • інформує батьківську громадськість про додержання учнями поведінкових норм, досягнення в навчанні;

  • співпрацює з інститутами, причетними до виховання важковиховуваних підлітків кримінальною міліцією, службою в справа неповнолітніх;

  • забезпечує на рівні класу первинну, вторинну та третинну превенцію важковиховуваності учнів;

  • веде корекційну діяльність соціально-педагогічної ситуації розвитку життєдіяльності підлітків;

  • розробляє програми вивчення і виявлення рівнів морально-етичного і соціального розвитку та виховання важковиховуваних підлітків.
2.4. Соціальний педагог або педагог-організатор:

  • створює банк даних (картотеку) про дітей, схильних до правопорушень;

  • залучає важковиховуваних підлітків до роботи в гуртках, творчих об'єднаннях, спортивних секціях, клубах за інтересами у школі, позашкільних закладах, місцем проживання;

  • веде облік зайнятості учнів в гуртках, клубах, секціях;

  • залучає важковиховуваних підлітків до діяльності комісій дисципліни та правопорядку шкільного учнівського самоврядування;

  • залучає важковиховуваних підлітків до участі в різного роду акціях милосердя, загонах ЮДМ, доброчинних акціях, позакласних виховних заходах;

  • спільно з класними керівниками бере участь у проведенні рейдів, перевірок дотримання важковиховуваними підлітками режиму дня та Правил для учнів;

  • спільно з класним керівником здійснює контроль за організацією вільного часу важковихо­вуваних підлітків;

  • веде індивідуальну роботу із школярами, схильними до правопорушень;

  • бере участь в роботі шкільного штабу (Ради) профілактики правопорушень серед неповнолітніх;

  • співпрацює з соціальними інститутами регіону (службою в справах неповнолітніх, кримінальною міліцією та ін.) з метою підвищення ефективності право-виховної роботи та у превенції правопорушень;

  • співпрацює з наставниками, закріпленими за дітьми з девіантною поведінкою;

  • бере участь у веденні профілактичної картки роботи школи, аналітичні дані використовує в роботі з батьківською громадськістю;

  • Проектує організацію літньої зайнятості дітей, схильних до правопорушень.
2.5. Психолог школи:

  • здійснює психологічну профілактику та корекцію відхилень у поведінці неповнолітніх;

  • консультує класних керівників та батьківську громадськість з проблем використання методик та корекції девіантної поведінки школярів, психолого-педагогічної діагностики особистості школяра.
III. Служба у справах неповнолітніх рай (міськ) держадміністрації;

  • розробляє, і здійснює систему заходів щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, запобігання вчинення ними правопорушень, здійснює контроль за виконанням цих заходів;

  • здійснює соціальний захист неповнолітніх, веде роботу щодо запобігання бездоглядності і правопорушень серед неповнолітніх;

  • здійснює контроль за організацією виховної роботи в загальноосвітніх навчальних і позашкільних закладах, за місцем проживання;

  • надає практичну і методичну допомогу загальноосвітнім навчальним закладам, позашкільним установам з питань соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх:

  • проводить роботу щодо запобігання право­порушень серед неповнолітніх;

  • бере участь у правовому вихованні неповно­літніх;

  • веде профілактичний облік неповнолітніх правопорушників, інформує відповідні служби у справах неповнолітніх про необхідність застосування до них запобіжних заходів;

  • повертає до місця постійного проживання і навчання неповнолітніх, які залишили сім'ю чи загальноосвітні навчальні заклади;

  • відвідує неповнолітніх правопорушників за місцем їх проживання, навчання, проводить бесіди з ними, їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками);

  • притягує до адміністративної відповідальності батьків, які не виконують обов'язків щодо виховання і навчання неповнолітніх.
Психолого-педагогічні методи і прийоми у діагностико-корекційній роботікласного керівника, психолога, інспектора у справах дітей з учнямиз девіантною поведінкоюІ. Методи і прийоми, які сприяють покращенню взаємин неповнолітнього з класним керівником, психологом, інспектором

II. Спеціальні педагогічні методи



III. Опосередковані (приховані) педагогічні методи

№ п\п

Назва методу (прийому)

Мета застосування

1.1

«Виявлення щирості», уваги, турботи

Виховання у неповнолітнього почуття вдячності, зворушливості

1.2

«Прохання»

Виховання у підлітків почуття поваги, гордості, власної гідності, підвищення його авторитету у підлітковому соціумі.

1.3

«Обхідного руху»

Відведення від неповнолітнього звинувачення з боку оточуючих

1.4

«Прояву прикрості»

Виховання у підлітка вміння співпереживати, висловлювати співчуття.

1.5

«Застосування умінь і переваги вихователя, інспектора»

Піднесення авторитету педагога-виховника чи інспектора у справах неповнолітніх

1.6

«Довіри»

Розвиток у підлітка почуття відповідальності, вдячності за довіру

1.7

«Моральної підтримки і зміцнення віри у власні сили»

Підвищення авторитету неповнолітнього серед однолітків засобами включення його у різні види діяльності та життєдіяльності учнівського колективу; розвиток віри у власні сили і підвищення самооцінки.

1.8

«Включення у корисні справи»

Формування у підлітка вміння бачити власні досягнення у процесі активної життєдіяльності, досягти успіху у дорученій справі

1.9

«Пробудження гуманних почуттів»

Формування у підлітка вміння співпереживати, співчувати, вболівати за ближнього

1.10

«Моральної справи»

Формування моральних чеснот особистості: доброти, милосердя, чесності у вчинках

1.11

«Опосеркування»

Включення підлітка в обговорення конкретних життєвих ситуацій, обставин, що істотно впливає на покращення його поведінки.

1.12

«Флангового підходу»

Активізація позитивних якостей особистості засобами включення у корисні справи

1.13

«Активізація потаємних почуттів підлітка»

Глибинне сприйняття педагогами-виховниками внутрішнього світу підлітка

2.1

«Осуду»

Формування у підлітка вміння давати об'єктивну оцінку життєвим ситуаціям, власним вчинкам і вчинкам інших. Пробудження у неповнолітнього почуття вини і сорому, справедливості.

2.2

«Покарання»

Формування у підлітка почуття відповідальності за скоєний вчинок, провини, справедливості, у виборі покарання за провину; введення підлітка у такі правознавчі поняття як «правопорушення», «злочин», «покарання», його
види тощо.

2.3

«Наказу»

Формування таких якостей особистості як слухняність, законопослушність; вміння дотримуватися вимог старших

2.4

«Попередження»

Формування у підлітка вміння передбачити і усвідомлювати наслідки власних протиправних дій.

2.5

«Пробудження тривоги щодо можливого покарання»

Розвиток у підлітка потреби до самоусвідомлення, самооцінювання наслідків його вчинків.

2.6

«Прояву обурення»

Пробудження у підлітків почуття провини, сорому, каяття за скоєний протиправній вчинок

2.7

«Вибуху»

Спонукання підлітка до сильних емоційних переживань за скоєний вчинок; пошук нового ракурсу ставлення до життя; прагнення підлітка до перебудови та переосмислення міжособистісних стосунків
Кiлькiсть переглядiв: 4

3.1

«Паралельної педагогічної дії»

Формування у підлітка вміння з повагою ставитися до думки учнівського колективу, якщо вона навіть засуджує його негативну поведінку; виховання прагнення здобувати повагу однолітків, старших

3.2

«Ласкавого докору»

Формування у підлітків вміння правильно реагувати на висловлений докір чи осуд їх негативної поведінки

3.3

«Натяку»

Створення в учнівському соціумі умов, за яких неповнолітній відчуває свою, провину, йому властиве почуття сорому за скоєний вчинок

3.4

«Удаваної байдужості»

Вплив на емоційну сферу підлітка з метою прояву почуття прикрості, розчарування власним вчинком; підвищення авторитету вихованця

3.5

«Іронії»

Формування у підлітка вміння правильно реагувати на зауваження старших стосовно його негативної поведінки через комікси, карикатури тощо.

3.6

«Розвінчання»

Допомога підлітку в подоланні таких негативних рис характеру як хвалькуватість, блюзнірство; формування його адекватної поведінки

3.7

«Удаваної недовіри»

Формування у підлітка здатності подолати власні недоліки; формування прагнення до самовдосконалення.